Пройшов рік від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Це були не прості місяці страху, прийняття та саморефлексії. Вони навчили нас підлаштовуватись під обставини і продовжувати жити, але у нових умовах. Як саме вдалося компанії «Полісан» продовжувати працювати під час війни, ви дізнаєтесь у серії матеріалів про наші філіали. А почати ми хочемо з Чернігівського підрозділу, який очолює Вадим Свистун.
Повернемося в минуле… Окупація Чернігівської області почалася в перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну – 24 лютого. Російські війська поступово почали захоплювати значні частини Чернігівської області, щоб спробувати взяти столицю — Київ.
Вадиме, як розпочався ваш день 24 лютого?
– О пів на шосту ранку я прокинувся від вибухів. Одразу перевірив новини і після цього написав у робочий чат, що сьогодні всі залишаються вдома. Хоча у мене було заплановане відрядження в Прилуки. Звичайно, я як і всі думав, що 1-2 дні і ситуація стабілізується і треба просто перечекати. Та коли ввечері почалися перші бої, ми з сім’єю вирішили переїхати подалі від бойових дій, але залишатися в області.
24 лютого 2022 року о 17:00 почався танковий бій на околицях Чернігова, в результаті якого 1-а танкова бригада Збройних Сил України зупинила колону броньової техніки ворога.
Чи був момент, коли ви зрозуміли, що можливо більше ніколи не повернетеся до своєї роботи і колишнього життя?
– Коли ситуація в області стала загострюватися, я зрозумів, що життя вже змінилось. Ми з сім’єю прийняли рішення поїхати на Захід країни. Колеги з Тернополя допомогли нам з житлом, і ми деякий час були там. Що стосується колективу, то половина працівників прийняла рішення залишатися в області, інша навпаки – виїхали. Кожен день у нас розпочинався із переклички в робочому чаті. Я намагався всіх позитивно налаштовувати, що скоро повернемося, почнемо працювати, хоча сам був у стані невідомості. Професію змінювати я не збирався, але не знав, що і як робити далі.
9 березня 2022 року у результаті ворожого мінометного обстрілу офісне приміщення і склади з лакофарбовими матеріалами Чернігівського філіалу компанії «Полісан» зайнялися вогнем.
Як ви дізналися, що у склад і офіс Чернігівського філіалу влучив снаряд?
– Мені зателефонував орендодавець, у якого ми орендували наші приміщення і сказав, що під час мінометного обстрілу відбулося влучання в склади і офіс. А так як лакофарбова продукція вогненебезпечна, пожежа розпочалася дуже швидко. Цією новиною я одразу поділився з керівництвом компанії і своєю командою. Хочу сказати, що команда засмутилася навіть більше ніж керівництво (сміється). Трохи пізніше, коли влучання сталося і на виробництві заводу у Сумах, мені почали телефонувати колеги-конкуренти (18 березня під час ворожої атаки артилерії на території виробництва «Полісан» у Сумах почалась пожежа на складах з лакофарбовими матеріалами). Адже на той момент багато, хто думав, що більше продукція нашої компанії випускатися не буде. Однак ми готові були працювати незважаючи ні на що.
3 квітня значна частина області була звільнена від окупації.
Коли ви почали працювати?
– З кінця березня, намагався працювати у телефонному режимі. Нам вдалося організувати пробну доставку замовлення із Полтави в Прилуки. Після звільнення області від окупації я одразу поїхав у Чернігів. 5 квітня приїхав на склад і офіс. Працювати там вже було не можливо. Все, що вціліло, меблі і оргтехніка, було відправлено в Київський філіал. З середини квітня разом з торговими представниками нам вдалося організовувати доставку продукції по області. Хоча складнощі були не тільки з тим, де брати продукцію, а й з пальним, транспортом, і самою дорогою. Багато шляхів було перекрито, зірвані мости, заміновані або зруйновані дороги. Тому ми вирішили працювати так, райони ті, що ближче до столиці відвантажувались з Київського філіалу. Це такі населені пункти як: Козелець, Бобровиця, Ніжин, Носівка, Остер. З іншого боку, такі райони як: Прилуки, Ічня, Талалаївка, Срібне, Варва – покривав Полтавський підрозділ. Офіційно наш перший робочий день був 27 травня. За декілька тижнів до цього вже було відомо, що весь філіал повинен почати працювати, але залишалися складнощі з робочим місцем, якого не було. Ми розглядали перенесення офісу в Прилуки або Ніжин, але все ж вирішили залишитися в Чернігові і почали шукати приміщення. Часовий інтервал між пошуком і переїздом зайняв всього тиждень. Компанія не очікувала, що так швидко вдасться все влаштувати і почати працювати, тому ще тиждень ми працювали в очікуванні поставки товарів.
Як був налаштований колектив? Чи готові були виходити на роботу?
– Звичайно, команда була готова працювати і хотіла працювати. Ми були налаштовані по-бойовому. Та і колектив майже залишився у повному складі, наш філіал зменшився лише на двох промоутерів: одного ми перевели в Епіцентр в Києві (бо чернігівський Епіцентр був зруйнований під час артилерійського обстрілу 2 березня), інший – пішов у лави ЗСУ.
Чи змінилися робота з клієнтами після початку війни?
– Змінилася комунікація з клієнтами. Особисто на собі відчув як відрізняється поведінка клієнтів, які пережили окупацію і на своєму досвіді дізналися що таке війна, і поведінка клієнтів, які жили у відносно безпечних регіонах. Одні розуміють як пристосовуватися до нових умов і працювати з тим, що є, інші – ще живуть минулим життям і хочуть отримувати тут і зараз.
Як ви і колектив налаштовані зараз, коли постійно говорять про можливий напад і загострення воєнної ситуації?
– Війна навчила нас діяти по ситуації, швидко реагувати і приймати рішення, налаштовуватись оптимістично. Найгірше позаду. Чимось здивувати мене навряд чи вийде. Головне зберігати спокій, не впадати в паніку і продовжувати працювати. Цей рік довів нам, що все залежить від людей.
Наша внутрішня міць і стійкість дозволяє рухатися далі. З цієї причини колектив компанії Полісан продовжує працювати для українців і заради України. Разом до перемоги!